Зустрічі з представником суфійського ордену Німатуллахі у Києві

Запрошуємо вас на зустрічі з представником суфійського ордену німатуллахі. Це відмінна можливість отримати відповіді на питання щодо суфізму, духовного пошуку та вчителя у колі доброзичливих людей.

Київ, з 30 по 31 березня 2013 року.

Додаткова інформація
по телефону +380 67 2208927, +380 63 994 9119;
в Facebook (українська група) http://www.facebook.com/groups/sufism.uk/
на http://nimatullahi.sufism.ru/

Березень 28, 2013 at 5:52 pm Залишити коментар

Зустрічі з представником суфійського братства Німатуллагі

30 квітня о 18-00 в Будинку Вчених (Київ), за адресою вул. Володимирська 45-А, відбудеться Суфійський вечір, на якому можна послухати вірші великих поетів,  оглянути вернісаж картин, створених дервішами і  порозмовляти про суфійский шлях, слухаючи чудовний спів каввалі.

Вхід вільний

28 квітня- 2 травня у Києві буде проведено традиційні зустрічі із шейхом суфійського ордену Німатуллагі.  Запрошуємо кожного, хто цікавиться суфізмом, духовим напутництвом, пошуком шляху.

http://www.sufism.ru

Тел. для довідок (044) 360-24-46
Моб. (063) 9949119, (067) 7885370

Квітень 21, 2009 at 10:51 am Залишити коментар

Про суфізм

danceСуфізм — це школа внутрішнього прозріння, а не обговорень. Суфізм — перетворення, а не завчена інформація, отримана з чужих рук. Те, що стосується просвітління, не може бути виражено словами. Тому суфії стверджують: “Про що можна сказати – те не є суфізмом”. Або, як це подано Джалял ад-Діном Румі: “Щоб я не мовив, змальовуючи Любов, коли справа доходить до Любові, мені соромно за ці слова”.

Відтак все сказане про суфізм видатними суфіями — лиш спроба вислову їхнього власного стану. І це б згодилося хіба для демонстрації окремих рис суфізму, але аж ніяк для всеохопного визначення. Але якби зрештою ми заповзялися дати дефініцію, можна сказати таке: “Суфізм — це шлях до абсолютної реальности. До простування ним пориває Любов, а цілеспрямована зосередженість та повсякчасна рівновага духу є засобами поступу. Мета ж Шляху — Бог “. Инакшими словами, наприкінці суфійського Шляху не залишається нічого, окрім Бога.

Мета суфізму

Метою суфізму є осягнення абсолютної реальности — але не так, як її нам можуть пояснювати вчені – за допомогою логічних доказів та наочних прикладів – а як вона є сама по собі. Таке знання знаходять лише «оком серця», через осяяння та духове споглядання.

Психологія встигла продемонструвати, що людську поведінку великою мірою зумовлено несвідомим. Суфії ж вважають, що плотська, наказова душа (нафс-е аммара) встановлює тиранічний нагляд над поведінкою та думкою, заступаючи реальність. У наслідку в людини під таким контролем відсутня здатність розпізнавати істину.

Бути в світі, але не від світу цього

Як на суфія, неробство і ледарство – бридкі прикмети. Тому він намагається, по спромозі, служити суспільству, в якому живе. хоч би що там було, у нього нема іншого вибору як обрати собі якийсь фах, зовні беручи участь у справах громади, однак всередині він пильнує Бога. Сааді каже:

Чи ти чув про істоту
Присутню й відсутню водночас?
Перебуваю я серед люду,
але серце моє – деінде.

З погляду суфіїв – життя в гармонії із суспільством – найбільш болісна форма аскези. Ба більше – саме така гармонія вважається в суфізмі втіленням людської довершеності. Направду хворим є той, хто нездатен прожити у згоді із сусідами. Тож ті, хто відлучають себе від суспільства, у прагненні досконалости вибираючи усамітнення, вважаються в суфізмі людьми ущербними.

Звідси витікає, що для подорожнього недостатньо лише духовного Шляху. Йому слід вміти пристосуватися до суспільства та жити з ним у згоді. Слід не лише служити иншим, але й ніколи не зазнавати відчуття, ніби хтось завдає йому клопоту, не дратуватися у спілкуванні з людьми. Життя серед них – це насправді перевірка його потягу до довершености, бо саме в суспільстві слід довести, що ти вільний од пристрастей та впливу своєї самости (еґо).На цьому просунутому ступені суфію не дошкуляє зло, що його завдають йому инші. Учень, якого це турбує й іритує, вважається все ще невірою. Так Гафіз сказав:

Станьмо прості: прийміть докір й утіштеся ним,
бо на Шляху невіра той, кому досадно.

Учень, що відчуває образу, бачить у світі двоїстість: він все ще вважає її реальною і не припинив “додавати Богові спільників“.

Досконала людина

Як з точки зору теорії, так і з позиції духової, Досконалою людиною є та, що видобулася на волю з-під влади плотської або наказової душі (нафс-е аммара). Реальність навколо нього, як і всередині нього, визначено властивостями вищої природи, завдяки чому вона звільнюється від самости й досягає поєднання з Богом. Така людина стала свічадом, що віддзеркалює абсолютну реальність; хто гляне на неї – не побачить нічого крім істини.

Суфізм знає єдиний доступний спосіб здобути довершеність – очистити себе, ставши послідовником довершеного наставника (кутба). Період навчання за проводом майстра відомий під назвою тарікат — Шлях. Що ж стосується шаріату — збірки обов’язків, що витворює у мусульман релігійний закон, то суфіі розглядають його як “початкову школу” духовности. Наступний після шаріату щабель — тарікат — це більш високий ступінь навчання, заключна стадія якого підводить людини до осягнення хакіката — істини або абсолютної реальности.

Обґрунтовуючи такий поділ духовного Шляху на три етапи, суфіі покликаються на такий вислів Пророка Мугаммада:

“Шаріат — мої слова, тарікат — мої вчинки, хакікат — мої внутрішні стани”.

Хто стає на цей Шлях зветься морідом (послідовником, прихильником, учнем), а його наставник іменується морад або кутб.

Як може людина стати досконалою?

Суфій вважає, що людина є поневоленою своїми пристрастями, вона морально хвора. Внаслідок хвороби його почуття ущербні, а думки і сприйняття — нездорові. Як наслідок — віра людини і її розуміння істини дуже далеке від реальности. Суфії кажуть, що насамперед слід вилікувати хворобливі розумові процеси, а пристрасті трансформувати в моральне начало. І лише тоді — коли думки стануть здоровими — можна буде правильно зрозуміти Істину. Цей Шлях гармонії (духовний Шлях) складається з духовної вбогості (факр), відданости (ірадат) і постійного самозреченого спогадування Бога (зікр). Ось так здійснюючись, людина починає сприймати Істину такою, як та є.

Факір або дервіш

У суфізмі вірять, що туга за коханням породжується факром – духовною убогістю. Факіром зветься той, хто посідає факр. Факр справляється недосяжністю об’єкта закохання і ревним бажанням його відшукати. Иншими словами, той, хто відчуває в собі нестачу вищої довершеності, доступної людині, і щиро бажає вилікуватися від цього недоліку, і є факіром. В Ірані замість арабського слова «факір» використовується аналогічне йому за значенням перське — дервіш.

Хирка або верета

Хирка — це почесне вбрання дервіша. Вона символізує Божественні атрибути та доброзвичайність. Деякі люди помилково вважали, що саме верета, подібно до перстеня Соломона, володіє цими якостями, і гадали достатньо вбрати таку верету щоб стати святим? Однак все це неслушно і одяг тут не має жодного значення.
Людині слід носити те, що подобається, намагаючись бути у згоді із соціально прийнятним. Алі сказав: “Носи таку одіж, щоб через неї ніхто б не вказував на тебе пальцем, але й не захоплювався ані заздрив”. Кожен може ходити в тому, що йому подобається, але суфієм людину роблять її доброзвичайність і образ дій. Сааді сказав:

Садовись хоч би й на царському троні,
Але в помислах будь дервішем чистим.

Для того щоб зшити верету, необхідно дві основні речі: голка Відданности (ірадат) і нитка самозреченого спогадування Бога (зекр). Той, хто хоче, щоб його вшанували веретою бідности, повинен, сповнившись Відданности, упокоритися Духовному Наставнику. Істинна Відданість тягне серце за собою до Коханої. Вона містить в собі відмову від спокою та увагу, безупинно спрямовану на Бога. Мандрівник повинен беззаперечно підкорятися Духовному Наставникові.

Наставник-шейх, користуючись зі своєї духовної сили, проникає в глибини душі мандрівника, трансформує його негативні якості і перетворює нечисть їх множинності в ніщо. Иншими словами, провідник бере голку Відданности з руки мандрівника-учня і, використовуючи нитку його самозреченого спогадування Бога, зшиває учня з веретою, що складається з Атрибутів та Імен Аллаха, щоб учень став Довершеною Людиною.

Учень (мюрід)

В тарікаті – середній школі духовности – існує спеціальна програма, необхідна учневі для дотримання, яку приписує йому шейх. Мета дисципліни та тренувань, які входять у цю програму — перетворити мирські страсті й демонічні схильності ницої душі (нафс-е аммара) духовного подорожнього в нові якості.
Нахил душі до страстей невблаганно спонукає людину задовольняти ледь-який свій інстинкт — тваринний, сексуальний, агресивний. Нові ж якості докоряють душі за звірині потяги, бажаючи домогтися досконалости й визволити душу з-під влади недоліків.

Нарешті, стан душі, коли вона набуває якості піднесености і супокою (нафс-е мотмаінна), відповідає заспокоєнню страстей, і їх перетворенню у більш високі властивості. Сягнувши цієї духовної стадії, учень досягає кінця тарікату. І, у відповідності з віршем “О ти, душе втишена (нафс-е мотмаінна), повернися до свого Господа задоволеною і запобігши догоду” (Коран 89:27-28. Така досконала людина вступає в Божествену присутність.

Виконуючи свої обов’язки щодо тарікату, учень поступово звільняється з-під вантажу психічних конфліктів. Його тваринні схильності зазнають змін, а енергія, яка служила харчем для пристрастей, стає засобом полірування дзеркала серця і відкриває шлях озаріння духу. Таким чином, на кінцевій стадії тарікату учень очищується від своїх нижчих якостей і перетворює їх у божественні властивості. Словами Хафіза:

Спершу здійсни обмивання,
А тоді вже крокуй в таверну руїн (харабат).

Слово “обмивання” стосується очищення серця проходженням тарікату, в той час як харабат є загальноприйнятим поетичним образом для вираження повного скасування самости, останньої сходинки суфійського шляху, що рівнозначно досягненню абсолютної реальности.

У суфізмі вступ до кола присвячених розглядається як друге народження, свідченням чого є слова Ісуса: “Якщо хто не народиться згори, то не може побачити Царства Божого” (Івана 3:3). З точки зору суфізму, кожна людина повинна пройти через два народження. Перше — народження в цей світ, друге ж, набагато важче, полягає в тому щоб покинути цей світ і вступити у світ любові, відданости і єдности.

Вважається, що ця попередня стадія тарікату в більшості випадків триває від семи до дванадцяти років. Саме її мав на увазі поет, коли сказав:

Мойсей, пастух долини віри,
Досягне своєї духовної мети,
Лише віддано прослуживши роками
Шу’айбу, духовному майстру.

Коли прихильник розкаявся і визнав над собою владу духовного напутника, він удостоюється честі бути офіційно посвяченим, після чого йому відкривають духовні методи тарікату.

Абу Саїд назвав такі якості, необхідні для учня:

1) Учень мусить бути достатньо розумово розвиненим щоб розуміти натяки і вказівки майстра.
2) Він повинен достатньо відданим своєму майстрові, щоб виконувати всі його вказівки.
3) Він повинен бути чутливим до сенсу висловлювань майстра.
4) Йому належить мати чисте серце, щоб сприймати духовний вплив майстра.
5) Він повинен бути чесний і нелукавим.
6) Він повинен тримати своє слово.
7) Йому належить перебувати в незалежному й розкованому стані і в разі потреби — бути здатним відмовитися від усього, чим володіє.
8 ) Він повинен бути самозаглибленим і вміти берегти таємниці.
9) Йому слід бути чуйним до порад і побажань инших і сприйнятливим до порад майстра.
10) Йому належить бути безстрашним, самовідданим і лицарської вдачі, здатним принести в жертву на духовному Шляху навіть своє життя.

Духовний напутник (морад)

Духовний майстер — це досконала людина, що здолала всі щаблі духовного шляху. Звісно, комусь недостатньо просто проголосити себе кутбом, щоб довести, що шлях ним вже пройдено. Лише кутб, у при якому він був учнем, призначає його майстром. Через це суфійські кутби і шейхи повинні прямо вказувати на той ланцюг посвяти (сілсіла), який вони продовжують, ставши суфіями – або, як ще говорять – кутб повинен продемонструвати свою хирку, тобто верету посвяти.

Існує два способи, за допомогою яких можна завершити Шлях.

У першому випадку Бог у своїй милості та щедрості за одним помахом забирає творіння у свою присутність, позбавляючи його самости. Таку людину називають маджуб ( “залучений”), і трапляється таке вкрай рідко.

Иншим способом є тарікат. На відміну від ситуації з маджубом, тарікат вимагає від учня зусиль і сили волі. Бог говорить: “А тих, які докладали зусиль заради Нас, — їх Ми поведемо Нашим шляхах” (Коран 29:69). Проходження Духовного Шляхи називається арабською мовою «сейр ва сулук». Воно відбувається лише за керівництвом кутба.

Духовний Шлях (тарікат)

Тарікат — це шлях, яким суфій приходить до гармонії з божественної природою. Цей шлях полягає у духовній убогості (факр), відданості і постійного самовідреченого згадування Бога. Ці якості символізує верета дервіша (хирка).

Духовна вбогість (факр)

З одного боку це відчуття недосконалости і нестачі, а з іншого — бажання Довершености.

Пророк Мугаммад сказав: “Моя слава — від духовної вбогости. Я став прославленим над усіх пророків, оскільки був обдарований духовною вбогістю”. І Бог з’ясив Пророкові: “Скажи:” Господи, примнож моє істинне знання про Тебе “.

Як свідчить цей вираз, Мугаммадові було необхідно відчувати свою вбогість і бажання наблизитися до сутности Бога не дивлячись на те, що він володів даром пророцтва.

Відданість (ірадат)

majnunУ попередній частині ми згадували, що шукач (талеб), відчувши власну недосконалість і спонуку осягти довершеність, починає пошук майстра. Знайшовши майстра-напутника, шукач упокорюється його волі та стає морідом (учнем) щоб пройти етапи вдосконалення і зрештою досягти стадії довершеної людини. Духовний зв’язок учня з майстром майстром (морадом), називається «ірадат».Слово «ірадат» дослівно означає просто “хотіння”, “волю” або “намір”. Але суфії, використовуючи це поняття,мають на оці прекладання учнем майстрової волі над своєю.

Хоча слово «морід» означає “людину, що володіє волею”, суфії, дещо парадоксально розуміють моріда як того, хто не має волі; доки людина не відмовиться від своєї волі, вона не може назватися морідом.Хоча знахід досконалого майстра залежить від шукань моріда і від того, чи визнає він майстра, найчастіше зустріч моріда і морада – це чин несвідомий. Такі справи, з огляду на їх суто духову природу, звершуються серцем. У духовній психології суфіїв розрізняються два основних види несвідомого: притаманне серцю (дель) і властиве “спонукаючій душі” (нафс-е аммара). Вважається, що серце — це божественний дар. Його порівнють з металевим дзеркалом, яке слід очищати від іржі природного та матеріального світу, поки воно, відшліфоване, не відобразить Істину.

З иншого боку, нафс-е аммара вважається тією силою, яку необхідно перетворити в нафс-е лаввама ( “душа, що докоряє”) і, врешті-решт, в нафс-е мотма’інна ( “втишена душа”) – щоб мати можливість повернутися до Істини. Суфії почерпнули цю концепцію з вірша Корану: “О ти, душе втишена! Вернись до твого Господа вдоволеною і заживши догоду” (Коран 89:27-28).

В серці живуть кохання (ешк), співчуття, жертовність, духове лицарство, чистота і великодушність. Про це йде мова в хадісі Пророка: “Серце між двома перстами Милостивого”. З іншого боку, з тілесної душі зростають тваринні прагнення, агресивність, ницість і погань. Саме про неї сказано в Корані: “Адже душа спонукає [аммара] до зла, якщо тільки не помилує Господь мій” (Коран 12:53). Дисципліна і духовний метод тарікату поступово очищуют серце, виводячи на яв його духовні чесноти і в той же час —перетворюють нафс-е аммара. Ось чому великі суфіі казали: “Суфізм — це душу приректи на служіння (‘yбудійя), а серце зв’язати з божественним пануванням (робудійя)”.

Грудень 6, 2008 at 10:22 pm Залишити коментар


Квітень 2014
П В С Ч П С Н
« Бер    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Останні публікації

Rambler's Top100 Rambler's Top100

Follow

Get every new post delivered to your Inbox.