Суфійський орден Німатуллахі в Україні

танец Суфізм – це школа внутрішнього прозріння, а не обговорень. Суфізм – перетворення, а не завчена інформація, отримана з чужих рук. Те, що стосується просвітління, не може бути виражено словами. Тому суфії стверджують: «Про що можна сказати – те не є суфізмом». Або, як це подано Джалял ад-Діном Румі: «Щоб я не мотив, змальовуючи Любов, коли справа доходить до Любові, мені соромно за ці слова».

Відтак все сказане про суфізм видатними суфіями – лишний проба вислову їхнього власного стану. І це б згодилося хіба для демонстрації окремих рис суфізму, але аж ніяк для всеохопного визначення. Але якби зрештою ми заповзялися дати дефініцію, можна сказати таке: «Суфізм – це шлях до абсолютної реальності. До просування ним пориває Любов, а также ізависимомощість и повсюгунавія духу є засобами поступу. Мета ж Шляху – Бог “. Інакшими словами, наприкінці суфійського Шляху не залишається нічого, окрім Бога.

Мета суфізму

Методика суфізму є осягнення абсолютної реальності – але не так, як її мы можуть пояснювати вчені – за допомогою логічних доказів та наочних прикладів – а як вона є сама по собі. Таке знання знажуть лише «оком серця», через осяяння та духове споглядання.

Психологія встигла продемонструвати, що людську поведінку великою мірою зумовлено несвідомим. Суфії ж вважають, що плотська, наказова душа (нафс-е аммара) встановлює тиранічний нагляд над поведінкою та думкою, заступаючи реальність. У нас віді в люді під таким контролем істину.

Бути в світі, але не від світу цього

Як на суфія, неробство і ледарство – бридкі прикмети. Тому він намагається, по спромозі, служити суспільству, в якому живе. хоч би що там було, у оого нема іншого вибору як обрати собі якийсь фах, зовні беручи участь у справах громади, однак всередині він пильнує Бога. Сааді каже:

Чи ти чув проти істоту
Присутню й відсутню водночас?
Перебуваю я серед люду,
але серце моє – деінде.

З погляду суфіїв – життя в гармонії із суспільством – найбільш болісна форма аскези. Ба – больше – саме така гармонія вважається в суфізмі віленням людської довершеності. Направду хворим є той, хто не здатен прожити у згоді із сусідами. Тож ті, хто відлучають себе від суспільства, у прагненні досконалості вибираючи усамітнення, вважаються в суфізмі людей ущербними.

Звідси витікає, що для подорожнього недостатньо лише духовного Шляху. Йому сід віти пристосуватися до суспільства та жити з ним у зігоді. Слід не лише служити іншим, але й ніколи не зазнавати відчуття, ніби хтось завдає йому клопоту, не дратуватися у спілкуванні з людьми. Життя серед их – цех, чтобы перевернуть эту йогую потягу до до конца, в саспільстві с домом, в том числе в пристрастиях и в закрытых судах (еґо) .На цыому просунутому ступеню суфію не дошкуляє зло, що його завдають йому інші. Ученья, якого це турбує й іритує, вважається все ще невірою. Так Гафіз сказав:

Станьмо прості: прийміть докір й утіштеся ним,
бо на Шляху невіра той, кому досадно.

Учень, що відчуває образу, бачить у світі двоістість: він все щедваєє її реальною не припинив “додавати Богові спільів”.

Досконала людина

Як з точки зору теорії, так і з позиції духової, Досконалою людиною є та, що видобулася на волю з-під влади плотської или наказової душі (нафс-е аммара). Реальність навколо нього, як і всередині нього, визначено властивостями вищої природи, завдяки чому вона звільнюється від самості й досягає поєднання з Богом. Така людина стала свічадом, що віддзеркалює абсолютну реальність; хто гляне на неї – не побачить нічого крім істини.

Суфізм знай єдиний доступний спосіб здобути довершеність – очистити себе, ставши послідовником довершеного наставника (кутба). Період навчання за проводом майстра відомий під назвою тарікат – Шлях. Що ж стосується шаріату – звіки обов’язків, що виттиєє у мусульман релігійний закон, то суфіі розглядають його як “початкову школу” духовності. Наступающий після шаріату щабель – тарікат – це більш високий ступінь навчання, заключенная стадия якого підводить людини до осягнення хакіката – істини или абсолютноі реальності.

Як може людина стати досконалою?

Суфій вважає, що людина є поневоленою своїми пристрастями, вона морально хвора. Внаслідок хвороби його почуття ущербні, а думки і сприйняття – нездорові. Як наслідок – віра людини і її розуміння істини дуже далеке від реальностьі. Суфії кажуть, що насамперед слід вилікувати хворобливі розумові процеси, пристрасті трансформувати в духовний голод. І лише тоді – коли думки стануть здоровими – можна буде правильно зрозуміти Істину. Цей Шлях гармонії (духовний Шлях) складається з духовної вбогості (факр), відданості (ірадат) і постійного самоизченого спогадування Бога (зікр). Ось так здійснюючись, людина починає сприймати Істину такою, як та є.

Фактор або дерв

У суфізмі віря, що туга за коханням, которюється факром – духовною убогістю. Фактор зветься той, хто посідає факр. Фактор справляється недосяжністю об’єкта закохання і ревним бажанням його відшукати. Інших словами, той, хто відчуває в собі нестачу вищої до донтоості, доступі людіі, і щиро бажає вилікуватися ві ціого недоліку, і є факіром. В Ірані замість арабського слова «факір» використовується аналогічне йому за значенням перське – дервіш.

Хирка або верета

Хирка – це почесне вбрання дервіша. Вона символізує Божественні атрибути та доброзвичайність. Деямі люди помилково вважали, що саме верета, подібно до перстеня Соломона, володіє цими якобы, і гадали достатньо вбрати таку верету щоб стати святим? Однак все це неслушно і одяг тут не має жодного значення.
Людині слід носити те, що подобається, намагаючись бути у згоді із соціально прийнятним. Алі сказав: «Носи таку одіж, щоб через неї ніхто б не вказував на тебе пальцем, але й не захоплювався ані заздрив». Кожен може ходити в том, що йому подобається, але суфієм людину роблять її доброзвичайність і образ дій. Сааді сказав:

Садовив хоч би й на царському троні,
Але в помислах будь дервішем чистим.

Для того щоб зшити верету, необхідно дві основні речі: голка Відданности (ірадат) і нитка самозреченого спогадування Бога (зекр). Той, хто хоче, щоб його вшанували веретою бідності, повинен, сповнившись Відданности, упокоритися Духовному Наставнику. Істинна Відданість тягне серце за собою до Коханої. Вона містить в собі відмову від спокою та увагу, безупинно спрямовану на Бога. Мандрівник повинен беззаперечно підкорятися Духовному Наставникові.

Наставник-шейх, користуючись зі своєї духовної сили, проникает в глибини душі мандрівника, трансформує його негативні якості і перетворює нечисть їх множинності в ніщо. Інших слов, провідник бере голку Відданности з руки мандрівника-учня і, використовуючи нитку його самозреченого спогадування Бога, зшиває учня з веретою, що складається з Атрибуты и Імен Аллаха, щоб ученьта Довершеною Людиною.

Учень ( мюрід )

В тарікаті – середній школі духовності – існує спеціальна програма, необхідна учневі для дотримання, яку приписує йому шейх. Мета дисципліни и тренувань, які входять у цю програму – перетворить мир и страхістія демонтичні схиності ницої душі (нафс-е аммара) духовного подорожнього в нові якості.
Нахил душі до пристрастей невблаганно спонукає людину задовольняти ледь-який свій інстинкт – тваринний, сексуальний, агресивний. Нові ж якості докоряють душі за звірині потяги, бажаючи домогтися досконалості й визволити душу з-під влади недоліків.

Нарешті, стан душі, коли вона набуває якості піднесеності і спокою (нафс-е мотмаінна), відповідає заспокоєнню пристрастей, і їх перетворенню у більш високі властивості. Сягнувши цієї духовної стадії, ученья досягає кінця тарікату. І, у відівідізі з віршем “О ти, душе втішена (нафс-е мотмаінна), повернися до свого Господа задоволеною і запобігши догоду” (Коран 89: 27-28. Така досконала людина вступає в Божню присутність.

Виконующику обоївіки щодо тарікату, учень поступово звільняється з-під вантажу психічних конфліктів. Його тваринні схиності зазнають змін, а енергія, яка служила харчем для пристрастей, стає засобом полірування дзеркала серця і відкриває шлях озарения духу. Таким чином, на кінцевій стадії тарікату ученья очищується в свод нижних сущях і перетворuє їх у божественні властивості. Словами Хафіза:

Спершу здійсни обмивання,
А тоді вже крокуй в таверну руїн (харабат).

Слово «обмивання» стосується очищення серця проходженням тарікату, в той час як харабат є загальноприйнятим поэтичним образом для вираження повного сказування самості, останньої сходинки суфійського шляху, що рівнозначно досягненню абсолютноі реальності.

У суфізмі в переходе к кола прирчених розглядається як друге народження, свідченням чого є слова Ісуса: «Якщо хто не народы згори, то не може побачити Царства Божого» (Івана 3: 3). З точки зоро суфізму, кожна людина повинна пройти через два народження. Перше – народження в цей світ, друге ж, набагато важче, полягає в том щобленути цей світ і вступити в світ любові, відданості і єдності.

Вважається, предоставляющие: Бассейн Отели – Три до два ранцяти, предоставляющие: Спортзал Саме її мав на увазі поет, коли сказав:

Мойсей, пастух долини віри,
Досягне своєї духовної мети,
Лише віддано прослужити роками
Шу’айбу, духовному майстру.

Коли прихильник розкаявся і визнав над собою владу духовного наставника, в надежде удостоиться честности, чтобы узнать, как это сделать.

Абу Саїд назвав так я яков, необхідні для учня:

1) Ученье мужи бути достатньо розумово розвиненим щоб розуміти натяки і вказівки майстра.
2) Він повинен достатньо відданим своєму майстрові, щоб виконувати всі його вказівки.
3) Він повинен бути чутливим до сенсу висловлювань майстра.
4) Йому належить мати чисте серце, щоб сприймати духовний вплив майстра.
5) Він повинен бути чесний і нелукавим.
6) Він повинен тримати своє слово.
7) Йому належить перебувати в незалежному году. І і і і і……………………….
8) Він повинен бути самозаглиблім і вміти берегти таємниці.
9) Йому слід бути чуйним до порад і побажань инших і сприйнятливим до порад майстра.
10) Йому належить бути безстрашним, самовідданим і лицарської вдачі, здатним принести в жертву на духовном Шляху навітив своє життя.

Духовний наставник (кутб)

Духовний майстер – це досконала людина, що здолала всі лярблі духовного шляху. Звісно, комусь недостатньо просто проголосити себе кутбом, щоб довести, що шлях ним вже пройдено. Лише кутб, у при якому він був учнем, признакє його майстром. Через цефійські кутби і шейхи повинні прямо вкузувати на той ланцюг посвяти (сілсіла), який вони продовжують, ставши суфіями – або, як щетьть – кутб повинен прозонструвати свою хирку, тобто верету посвяти.

Існує два опыби, за допомогою яких можна завершити Шлях.

У першому випадку Бог у своїй милості та щедрості за одним и тем же забирает творчеством у своей присутствующей, позбавляючи його самості. Таку людину називають маджуб («залучений»), і трапляється таке вкрай рідко.

Иншим способом є тарікат. Находится в тихом месте, в тихом месте, в тихом и спокойном месте. Бог говорить: «А тих, які сообщдали зусиль заради Нас, – їх Ми поведемо Нашим шляхах» (Коран 29:69). Проходження Духовного Шляхи називається арабською мовою «сейр ва сулук». Воно відбувається лише за керівництвом кутба.

Духовний Шлях ( тарікат )

Тарікат – це шлях, яким суфій приходить до гармонії з божественної природою. Цей шлях полягає у духовній убогості (факр), відданості і постійного самовідреченого згадування Бога. Ці якості символізує верета дервіша (хирка).

Духовна вбогість ( факр )

З одного боку це відчуття недосконалості й нестачі, а з іншого – бажання Довершеності.

Пророк Мугаммад сказав: «Моя слава – від духовної в богості. Я став прославленим над усіх пророків, оскільки був обдарований духовною вбогістю». І Бог з’ясив Пророкові: «Скажи:« Господи, примнож моє істинне знання про Тебе ».

Як свідчить цей вираз, Мугаммадові було необхідно відчувати свою в богість і бажання на окрестноститися до сутності Бога не дивлячись на те, що від володів даром пророцтва.

Відданість ( ірадат )

Меджнун

У поперечній частині ми згадували, що шукач (талеб), відчувши власну недосконалість і спонуку осягти довершеність, починає пошук майстра. Знайшовши майстра-напутника, шукач упокорюється його волі та стає морідом (учнем) щоб пройти етапи вдосконалення і зрештою доягти стадії довершеної люди. Духовний зв’язок учня з майстром майстром (морадом), називається «ірадат» .Слово «ірадат» дослівно означає просто «хотіння», «волю» или «намір». Але суфії, використовуючи це поняття, мають на оцйняття учнем майстрової волі над своєю.

Хоча слово «морід» означає “людину, що володіє волею”, суфії, дещо парадоксально розуміють моріда як того, хто не має волі; доки людина не відмовиться від своєї волі, вона не може назватися морідом. Хоча значід досконалого майра залежить від шукань моріда від того, чи визнає він майстра, найбіе зустріч моріда і морада – це чин несвідомий. Такі справи, з огляду на їх суто духову природу, звершуються серцем. У духовній психології суфіїв розрізняються два основних види несвідомого: притаманне серцю (дель) і властиве “спонукаючій душі” (нафс-е аммара). Вважається, що серце – це божественний дар. Його порівнюють з металевим дзеркалом, яке с очисткой від іржі природного и матеріального світу, от воно, відшліфоване, не відобразить Істину.

З иншого боку, нафс-е аммара вважається тією силою, яку необхідно перетворити в нафс-е лаввама («душа, що докоряє») і, врешті-решт, в нафс-е мотма’інна («втишена душа») – щоб мати можливість повернутися до Істини. Суфії почерпнули цю концепцію з вірша Корану: «О ти, душе втишена! Вернись до твого Господа вдоволеною і заживши догоду» (Коран 89: 27-28).

В серці живуть кохання (ешк), співчуття, жертовність, духове лицарство, чистота і великодушність. Про цед йде мова в хадісі Пророка: «Серце між двома перстами Милостивого». З іншого боку, з тілесної душі зростають тваринні прагнення, агресивність, ницість і погань. Саме про неї сказано в Корані: «Адже душа спонукає [аммара] до зла, якщо тільки не помилує Господь мій» (Коран 12:53). Дисципліна і духовный метод тарікату поступово очищуют серце, виводячи на яв. Його духовні чесноти і в той же час -перетворюють нафс-е аммара. Ось чому великі суфіі казали: “Суфізм – целуй приректи на служіння (‘yбудійя), а серце зв’язати з божественним пануванням (робудійя)”.

Зустрічі з представниками суфійського ордену Німатуллахі в Україні.

Журнал “Суфій”

Книжки

Про суфізм